Students’ psychological readiness for social interaction : system and subjective approach

Abstract

The paper deals with the issue of students’ psychological readiness for different conditions of social interaction. 1527 students of the Odessa National Polytechnic University took part in the study. The following research methods were applied: 16PF Questionnaire by R. Cattell, Self-Attitude Inventory, Self-Confidence Inventory by V. Romek, test-questionnaire by A. Mehrabian, Life-Sense Orientations Test, test questionnaire of formal-dynamic indicators of sociability, a questionnaire for measuring the motivation of affiliation by A. Mehrabian, Emotional Maturity Scale, Communicative Tolerance Inventory, Social Adaptability Scale, test of assertiveness components, Differential Diagnostics of Propensity to Barriers of Public Speeches, Social Intelligence Scale. According to the research outcomes, the students’ psychological readiness for social interaction is a systemic phenomenon that has signs of adaptive processes regarding the social environment. This indicates the significance of joining the university environment and, consequently, the phenomena associated with socialization that are determined by the following circumstances: a) an educational system; b) a pedagogical system; c) a psychosocial system; d) an interpersonal system. Thus, psychological readiness of students for social interaction as a systemic phenomenon has signs of educational, pedagogical, psychosocial and interpersonal interaction. As a subjective phenomenon, it reflects the degree of autonomy and effectiveness of students in these interactions.

Мета статті полягає у відображенні теоретичного концепту «психологічна готовність студентів до соціальної взаємодії » на основі перевірки припущення про її детермінацію адаптивними процесами до соціумного (соціального ) середовища, яким є середовище вишу . Згідно з концептуальною моделлю психологічної готовності до соціальної взаємодії для емпіричного дослідження були відібранні такі психодіагностичні методики: 1) блок «Я-суб’єкт» (рівні max, med, min): а) загальна характеристика особистості (особистісний опитувальник Р. Кеттелла ); б) ставлення до себе (тест - опитувальник самоставлення); б) упевненість у собі (тест «Упевненість в собі» В.Г. Ромека); в) мотивація досягнення (тест-опитувальник А. Мехрабіана); г) локусконтролю (тест«Смисложиттєві орієнтації»); 2) блок «Ми-суб’єкт» (рівні max, med, min): а) товариськість(тест-опитувальник формально-динамічних показників товариськості ); б) афіліативність(опитувальник для вимірювання мотивації афіліації А.Мехрабіана); в) емпатійність(шкала емпатії опитувальника «Діагностика емоційної зрілості»);г) толерантність(методика«Комунікативна толерантність»); 3) блок «Соціумний суб’єкт» ( рівні max, med, min): а) адаптивність (тест-опитувальник соціальної адаптивності); б) асертивність та подолання психологічних бар'єрів (тест- опитувальник компонентів асертивності, методика «Диференціальна діагностика схильності до бар’єрів публічних виступів»); в) соціальний інтелект та емоційний інтелект ( методика «Соціальний інтелект»). Згідно із отриманими результатами , психологічна готовність студентів до соціальної взаємодії є системним явищем , що має, у першу чергу , ознаки адаптивних процесів щодо соціумного середовища. Це вказує на значущість для них «входження» у cоціум університетського середовища і, отже,явищ , пов’язаних із соціалізацією, процеси якої визначаються обставинами : а) освітньої системи (визначається державними органами управління освітою,закладами освіти, державним стандартом освіти , змістом освіти); б) педагогічної системи (зумовлюється системою організації навчання і виховання у вищому навчальному закладі); в) соціально-психологічної системи(характеризується функціонально-рольовою структурою малої групи); г) міжособистісної системи (виражається у взаємозв’язках учасників навчально -професійної діяльності). Отже, як системне явище психологічна готовність студентів до соціальної взаємодії має ознаки освітньої, педагогічної , соціально-психологічної та міжособистісної взаємодії. Як явище суб’єктне, вона відображує міру самостійності та результативності студентів у названих інтеракціях.