Навчальні, виховні та психотерапевтичні практики з елементами театральної гри: соціально-філософський аспект

Abstract

Мета дослідження – осмислення соціально-філософських засад та оцінювання ефективності застосування елементів театральної гри в навчальних, соціально-виховних і психотерапевтичних практиках. Методологія дослідження ґрунтується на методах соціокультурного аналізу в рамках концепції театральності соціокомунікативних проявів культури. Ця концепція дає змогу в процесі осмислення сутності й форм соціальної реальності поєднати дві рушійні сили культури – комунікацію та театральність буття. Саме таке поєднання спостерігається в навчальних, соціально-виховних і психотерапевтичних практиках, спрямованих на формування або вдосконалення навичок із соціальної комунікації. У психотерапії цей підхід реалізується через психодраматичний метод Д. Морено; у соціальному вихованні – через діяльність соціальних педагогів, аніматорів, які залучають дітей до нових культурних цінностей, соціальних норм тощо; у навчанні – через розроблення й упровадження методів рольової гри під час вивчення іноземних мов, спеціальних дисциплін різної фахової спрямованості в університетах. Аналіз таких практик показує, що їх застосування дає змогу не лише підвищувати рівень комунікативних компетенцій (соціальних, професійних тощо), а й формувати у школярів і студентів уявлення про норми соціальної поведінки, світоглядні позиції тощо. Власний досвід упровадження в навчальний процес методів театрально-рольової гри показує, що вони допомагають досягти ще однієї мети – вивести студентів із зони комфорту (коли їм пропонується зіграти максимально непритаманні для них соціальні, професійні, командні ролі). Так майбутні фахівці отримують можливість оцінити власну здатність до адаптації (інтелектуальної, психоемоційної, функціональної, поведінкової тощо) в таких «екстремальних» ситуаціях, адже будь-яка творча діяльність передбачає необхідність час від часу залишати зону комфорту, виходячи в зону невідомого, незвичного. У більш широкому сенсі такі практики не лише сприяють соціальній адаптації та самореалізації людини, а й впливають на формування сучасної соціальної реальності.

The purpose of the study is to comprehend the socio-philosophical foundations and assess the effectiveness of the use of theatrical play elements in educational and psychotherapeutic practices. The research methodology is based on the methods of sociocultural analysis in the framework of the concept of theatricality of socio-communicative manifestations of culture. This concept allows in the process of understanding the essence and forms of social reality to combine the two driving forces of culture – communication and theatricality of being. It is this combination that is observed in educational, socio-educational and psychotherapeutic practices aimed at the formation or improvement of social communication skills. In psychotherapy, this approach is implemented through the psychodramatic method of D. Moreno; in social education – through the activities of animators who introduce children to new cultural values, social norms, etc.; in training – through the development and implementation of role-playing methods in the study of foreign languages, special disciplines at universities. An analysis of such practices sh that their use allows not only to increase the level of communicative competencies (social, professional, etc.), but also to form an understanding of the norms of social behavior and worldview positions among schoolchildren and students. Our own experience in introducing the methods of theatrical role-playing games into the educational process shows that they allow us to achieve another goal – to take students our of their comfort zone (when they are invited to play social, professional, and team roles that are most inherent to them). Thus, future specialists get the opportunity to assess their ability to adapt (intellectual, psycho-emotional, functional, etc.) in such “extreme” situations. Because any creative activity implies the need to sometimes leave the comfort zone, leaving the zone of the unknown, unusual. In a broader sense, such practices not only contribute to social adaptation and self-realization of a person, but also influence the formation of modern social reality.