Realities of ukrainian industrial enterprises on the way to smartization

Abstract

Вступ. Настання Четвертої промислової революцію вже впливає на усі процеси людства, в усіх сферах, на усіх рівнях. Промисловість є рушійною силою сталого розвитку. Однак із технологічним прогресом за кілька років настане зовсім нова ера, яка змінить значні бізнес-процеси, запровадить нові бізнес-моделі, використає дефіцитні ресурси та економічно адаптовану продукцію. Українські підприємства не стоять осторонь цього процесу, але наразі мало досліджень, наскільки українські підприємства готові до виникнення ПДЧ. Метою статті є дослідження досягнень українських промислових підприємств на шляху до смартизації. Результати. Очікується, що Четверта промислова революція радикально перетворить виробництво на рушійну силу глобального розвитку. Україна не стоїть осторонь: у вересні 2015 р. в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у НьюЙорку відбувся Саміт ООН зі сталого розвитку та прийняття Порядку денного розвитку після 2015 р., на якому було затверджено нові орієнтири розвитку. Україна, як і інші країни-члени ООН, приєдналася до глобального процесу забезпечення сталого розвитку. Для встановлення стратегічних рамок національного розвитку України на період до 2030 р. на засадах принципу «Нікого не залишити осторонь» було започатковано інклюзивний процес адаптації цілей сталого розвитку. Кожну глобальну ціль було розглянуто з урахуванням специфіки національного розвитку. Багато цілей мають такий же вектор спрямованість, що і у Четвертій промисловій революції. Також створено рух «Індустрія 4.0 в Україні». Таким чином, бачимо, що Україна теж рухається в напрямку запровадження ЧПР, а саме сприяння розвитку та використанню інновацій; економне використання ресурсів (переобладнання виробництва, що потребує меншої кількості ресурсів, їх більш ефективне та повторне використання); нарощування технологічного потенціалу промислових секторів. Серед національної специфіки варто виділити сприяння прискореному розвитку високо- та середньовисокотехнологічних секторів переробної промисловості та високотехнологічному машинобудування. Висновок. В Україні, з одного боку, небагато існуючих технологій, які забезпечують високу продуктивність, з другого – є надрозумні та висококваліфіковані людські ресурси, які, поки що, використовують інші країни. Таким чином Україні необхідно скористатись вікном можливостей – застосувати саме «перескакування». Проте навіть якщо одна країна або одна компанія в країні приймає вибір для перестрибування, її слід ретельно керувати, оскільки вона має як можливості, так і ризики. Тобто «перескакування» має бути розумним, смартизованим.