Аннотация:
Актуальність дослідження наративної складової політичних комунікацій зростає під час загострення політичних ситуацій, коли розгортається справжня війна наративів у комунікативному просторі. В умовах протистояння російській агресії, коли мова йде про захист демократії, збереження цивілізації, ствердження людських цінностей, на перший план виходить протистояння протилежних уявлень про загальноцивілізаційні цілі і цінності, які втілені у метанаративах і стратегічних наративах, що фундують політичний комунікативний простір. Аналіз наративів, крізь які подається інформація, дає можливість побачити її цілі, смисли, сутність.
Метою статті є демонстрація наративного стрижня політичних комунікацій, зокрема ключової ролі метанаративів і стратегічних наративів в політичному комунікативному просторі.
Метанаративи виступають своєрідним фундаментом, засобом обґрунтування інших наративів і загалом обґрунтуванням певного порядку світу і суспільства в уяві людини. Вони детермінують бачення дійсності, історії, майбутнього, продукують відповідні політичні доктрини й дії.
Оскільки держава має великі важелі впливу, особливо в тоталітарному або авторитарному суспільстві, вона може підкоряти собі національні і культурні цінності, навіть видавати свої вузько-групові інтереси за загальнонаціональні або навіть загальнолюдські. Тоді створюється відповідний дискурс, пронизаний відповідними метанаративами разом з розгалуженою низкою різних наративів і з пануючою соціально-культурною практикою. В цьому дискурсі формуються відповідні владні еліти, політичні структури і політичні комунікації.
Вказаний дискурс і його наративи майже не рефлексуються, бо є засобом бачення реальності для більшості людей у відповідній державі. Це породжує трагічні ситуації непорозуміння між народами.
Просвітницькі метанаративи реалізувались не тільки в загальнолюдські, демократичні ідеали і державоутворення, а також і в тоталітарні, фашистські, марксистські, рашистські світогляди і політичні практики.
Метанаративи нерозривно пов’язані зі стратегічними наративами, обґрунтовуючи їх. Стратегічні наративи тяжіють до двох типів. Перший, відображаючи державні цілі, орієнтується на загальнолюдські інтереси і цінності, демократичні ідеали. Другий орієнтується на вузькодержавні інтереси, які суперечать інтересам цивілізаційних держав і загальнолюдським цінностям. Він потребує особливої ідеології, псевдоісторичних, міфоорієнтовних метанаративів, які живлять рашистський режим.