У контексті повномасштабної агресії Російської Федерації проти України все більшої значущості набуває проблема культурної деколонізації, що передбачає переосмислення історичних наративів, символічного простору та форм колективної пам’яті. Паралельно з цим, із розвитком процесів інформатизації особливої уваги потребує вивчення віртуального середовища як простору, в якому активно формуються та транслюються нові ідентичності й наративи, зокрема у форматі цифрових медіа та відеоігор. Одеса, як місто з багатошаровою історією та радянським спадком, стала символічним полем боротьби за наративну гегемонію. У роботі досліджується потенціал відеоігор як інструменту цифрової деколонізації в контексті війни та формування нових ідентичностей. Аналізуються приклади інтеграції українських сюжетів, архітектурних кодів і постколоніального дискурсу в ігрових модифікаціях, інді-іграх та проєктах з відкритим кодом, пов'язаних із Одесою. Також розглядається вплив цифрових репрезентацій міста в популярних іграх та спроби українських розробників змінити усталені стереотипи про «русскій мір». Зроблено висновок про те, що відеоігри можуть виступати як дієвий інструмент контрнаративу в умовах гібридної війни, сприяючи деколонізації віртуального образу Одеси.
Amidst the ongoing full-scale invasion of Ukraine by the Russian Federation, the imperative of cultural decolonisation has come to the forefront, involving the critical re-examination of historical narratives, symbolic geographies, and mechanisms of collective memory. Concurrently, the rapid expansion of digital technologies has rendered the virtual environment a pivotal arena for the articulation and dissemination of emerging identities and alternative narratives, particularly within the realms of digital media and video games. This article investigates the representational strategies deployed in video games as instruments of digital decolonisation, with a specific focus on the city of Odesa – a historically layered and symbolically contested urban space shaped by imperial and Soviet legacies. The analysis foregrounds the incorporation of Ukrainian storylines, architectural codes, and postcolonial motifs in game-made modifications, independent games, and open-source projects. Additionally, it considers the broader discursive impact of digital portrayals of Odesa in mainstream games and the deliberate efforts by Ukrainian developers to disrupt entrenched tropes associated with the «Russian world». The study argues that video games are not merely recreational artefacts but may operate as powerful vehicles for cultural resistance, narrative reappropriation, and the decolonisation of virtual memoryscapes in the context of hybrid warfare.
