Існування модальності дозволяє аналізувати форми людської діяльності, форми культури і свідомості з точки зору їх відтворювального змісту. Аналіз тієї або іншої функції культури не зводиться до її ототожнення з модальністю, але повинен виявити структуру модальності, що лежить в її конкретно-історичній формі, виявити провідну модальність. Розмежування трьох модусів буття і трьох модальностей висловлювання належить до прадавніх тем філософії. Ще Арістотель проводив ретельне розрізнення між дійсним, можливим і необхідним – ділення, пізніше розвинене в середньовічній схоластиці і Кантом. Очевидно, вичленення трьох модальностей відповідає якійсь глибинній моделі свідомості.
Особливий інтерес цій тріаді надає той факт, що, очевидно, вона ніяк не укладається в діалектичну схему, не розкладається на тезу, антитезис і синтез. Кожна з модальностей визначається по відношенню до іншої, але не може бути зведена до синтезу двох інших модальностей або до їх опосередкування. Сучасна філософія, вичерпавши модальність сущого і належного, які звужували її теоретичну достовірність, відкриває в собі можливість третьої модальності – модальності можливого, яка здатна розширити її практичну застосовність.
Существование модальности позволяет анализировать формы человеческой деятельности, формы культуры и сознания с точки зрения их воспроизводственного содержания. Анализ той или иной функции культуры не сводится к ее отождествлению с модальностью, но должен выявить лежащую в ее конкретно-исторической форме структуру модальности, выявить ведущую модальность. Разграничение трёх модусов бытия и трёх модальностей высказывания принадлежит к древнейшим темам философии. Ещё Аристотель
проводил тщательное различение между действительным, возможным и необходимым – деление, позднее развитое в средневековой схоластике и Кантом. Очевидно, вычленение трёх модальностей соответствует какой-то глубинной модели сознания. Особый интерес этой триаде придаёт тот
факт, что, по всей видимости, она никак не укладывается в диалектическую схему, не разлагается на тезис, антитезис и синтез. Каждая из модальностей определяется по отношению к другой, но не может быть сведена к синтезу двух
других модальностей или к их опосредованию. В настоящее время философия, исчерпав модальность сущего и должного, которые сужали её теоретическую достоверность, открывает в себе возможность третьей модальности – модальности возможного, которая способна расширить её практическую
применимость.
Existence of a modality allows to analyze forms of human activity, a form of culture and consciousness from the point of view of their reproduction contents. The analysis of any function of culture doesn’t come down to her identification with a modality, but has to reveal the structure of a modality lying in her concrete historical form, reveal the leading modality. Differentiation of three modes of life and respectively three modal-
ities of the statement belongs to the most ancient subjects of philosophy. Still Aristotle carried out careful distinction between real, possible and necessary – the division later developed in medieval scholasticism and by Kant. Obviously, exarticulation of three modalities corresponds to some deep model of consciousness. Particular interest gives to this triad the fact that, most likely, it doesn’t keep within the dialectic scheme in any way, doesn’t decay on the thesis, the antithesis and synthesis. Each of modalities is defined in relation to another, but can’t be reduced to synthesis of two other modalities. It is an essential triplicity, but not modification of a dyad, not a combination of opposite elements, as in the majority of ternary constructions. Now philosophy, having exhausted a modality of real and necessity, which narrowed its theoretical reliability, opens itself a possibility of the third modality – a modality of possibility, which is capable to expand its practical applicability.
