Аннотация:
Існування модальності дозволяє аналізувати форми людської діяльності, форми культури і свідомості з точки зору їх відтворювального змісту. Аналіз тієї або іншої функції культури не зводиться до її ототожнення з модальністю, але повинен виявити структуру модальності, що лежить в її конкретно-історичній формі, виявити провідну модальність. Розмежування трьох модусів буття і відповідно трьох модальностей висловлювання належить до прадавніх тем філософії. Ще Арістотель проводив ретельне розрізнення між дійсним, можливим і необхідним – ділення, пізніше розвинене в середньовічній схоластиці і Кантом. Очевидно, вичленення трьох модальностей відповідає якійсь глибинній моделі свідомості. Особливий інтерес цій тріаді надає той факт, що вона ніяк не укладається в діалектичну схему, не розкладається на тезу, антитезис і синтез. Кожна з модальностей визначається по відношенню до іншої, але не може бути зведена до синтезу двох інших модальностей або до їх опосередкуванню. Сучасна філософія, вичерпавши модальність сущого і належного, які звужували її теоретичну достовірність, відкриває в собі можливість третьої модальності – модальності можливого, яка здатна розширити її практичну застосовність.
