Аннотация:
Статтю присвячено дослідженню категорії власного іменника як ідентифікатора героя у літературному витворі. Семіотика власного іменника та його паліативів висвітлює міфологічні механізми семіозису в дискурсах літератури. Особливу увагу приділено розгляду жанру любовної лірики, де функціонування власного уменника як маркера ідентичності є вкрай проблематичним. Дослыдження базується на семіотичних концепціях Ю. М. Лотмана і Б. А. Успенського, а також на теорії лірики Т. І. Сільман.