Вчення про людину у філософії Йогана Готліба Фіхте

Abstract

У статті аналізується проблема свободи та необхідності у бутті людини. В нинішній складний період в історії України це є надто актуальним. Нині у свідомості українців превалює повне незадоволення майже усіма представниками державної влади, масовий скепсис, правовий і політичний нігілізм, устремління до повної нічим не обмеженої свободи. Але чи може вона існувати поза межами необхідності? Для відповіді на це запитання пропонується звернутися до теоретичних надбань видатного філософа, представника німецької класичної філософії Йогана Готліба Фіхте, центральною проблемою філософії якого була проблема свободи. Аналізуючи твори Фіхте, у статті спиралися перш за все на два базових метода – це метод герменевтики та історизму. Метою статті є дослідження того, як історично формувалася у європейській свідомості ідея свободи людини. Аналіз філософії Фіхте дозволив обґрунтувати висновок про внутрішній зв'язок теорії і моральнісної практики, пізнання і діяльності при безумовному пріоритеті практики.

В статье анализируется проблема свободы и необходимости в бытии человека, что актуально в нынешний трудный период в истории Украины, когда в сознании украинцев превалирует полное неприятие деятельности почти всех представителей государственной власти, массовый скептицизм, политико- правовой нигилизм, стремление к полной ничем не ограниченной свободе. Но может ли она существовать за пределами необходимости? Чтобы ответить на этот вопрос, предлагается обратиться к теоретическим изысканиям выдающегося философа, представителя немецкой классической философии Иоганна Готлиба Фихте, центральной задачей философии которого была проблема свободы. Анализируя работы Фихте, в статье опирались главным образом на два основных метода: метод герменевтики и историзма. Целью статьи является изучение того, как исторически формировалась в европейском сознании идея свободы человека. Анализ философии Фихте позволил прийти к выводу о внутренней связи теории и практики, познания и деятельности при безусловном приоритете практики.