Мета дослідження – виявлення і осмислення соціально-філософських засад театралізації політич¬ної сфери. Виходячи з гіпотези про те, що театралізація сприяє підвищенню ефективності комунікацій в сфері політики, в якості методологічної стратегії дослідження обрано концепцію театральності со¬ціокомунікативних проявів культури (на базі методів соціокультурного аналізу). Цей підхід дозволив з’ясувати, що поєднання в політичних «виставах» елементів гри, перформансу, ритуалу, карнавалу, ма¬скараду сприяє: приверненню уваги опонентів; демонстрації солідарності із протестним рухом; формуванню іміджу відповідно до ролі / амплуа, яку політик виконує у політичному «театрі»; створенню додаткових каналів комунікації політика із «публікою» (народом, електоратом). В якості одного з таких каналів розглядаються костюмні прикраси і аксесуари, які є не лише доповненням до іміджу політика, а й важливим елементом драматургії. Дозволяючи заміняти пряме повідомлення на знаково-символьну форму, прикраси сприяють наданню процесу комунікації ігрового, театрального формату. Це, з одного боку, пожвавлює процес спілкування політика із «публікою», сприяє розширенню аудиторії, але, з іншого боку – привносить в процес передачі інформації елемент інтерпретації. Цією обставиною активно кори¬стуються мас-медіа, посилюючи свою роль у політичному «театрі». З’ясовано також, що певною мірою театральність завжди була притаманна політиці. Проте театральне не завжди в ній превалює: прагнення до театралізації зростає по мірі розділення політичної сфери на публічну і «приховану». Посилення театральних проявів у сучасній політичній сфері вказує на те, що саме така тенденція набуває розвитку в соціальних відносинах. Це в свою чергу обумовлює появу нових технологій і форматів комунікації в системі «влада – суспільство».
Public policy is always focused on finding the most effective ways to communicate with the broad masses (society, population, electorate). Historical experience shows that one of such methods is the introduction of theatrical elements into the communication process. The purpose of this study is to identify and comprehend the social and philosophical foundations of the theatricalization of the political sphere. The concept of theatricality of sociocommunicative manifestations of culture was chosen as a methodological research strategy (based on methods of sociocultural analysis). This approach made is possible to find out that the combination of the elements of the game, performance, ritual, carnival, masquerade in political “spectacles” helps to: attract the attention of opponents; demonstrations of solidarity with the protest movement; the formation of the image of the politician in accordance with the role that he plays in the political “theater”; creating additional channels of communication policy with the “public”. One of these channels is costume jewelry and accessories, which are not only an addition to the image of a politician, but also an important dramatic element. By allowing the replacement of a direct message with a sign-symbolic form, jewelry helps to impart a gaming, theatrical format to the communication process. On the one hand, it helps to expand the audience, but, on the other hand, it introduces an element of interpretation into the process of information transfer. This circumstance is used by the mass media, strengthening its role in the political “theater”. It has also been established that to a certain extent theatricality has always been inherent in politics. But the theatrical component does not always prevail in it: the desire for theatricality increases with the division of the political sphere into public and “hidden”. Strengthening theatrical manifestations in the modern political sphere indicates that this is the trend that is developing in social relations. This, in turn, determines the emergence of new technologies and communication formats in the system “power – society”.
