Соціально-філософські засади навчальних та виховних практик з елементами театральної гри

Abstract

Мета дослідження осмислення соціально-філософських засад та оцінка ефективності застосування елементів театральної гри у навчальних та соціально-виховних практиках. Методологія дослідження ґрунтується на методах соціокультурного аналізу в рамках концепції театральності соціокомунікативних проявів культури. Ця концепція дозволяє у процесі осмислення сутності й форм соціальної реальності поєднати дві рушійні сили культури комунікацію та театральність буття. Саме таке поєднання спостерігається у навчальних та соціально-виховних практиках, спрямованих на формування або вдосконалення навичок із соціальної комунікації. У вихованні цей підхід реалізується через діяльність соціальних педагогів, аніматорів, які залучають дітей до нових культурних цінностей, соціальних норм тощо; у навчанні через розробку й впровадження методів рольової гри при вивченні іноземних мов, спеціальних дисциплін різної фахової спрямованості в університетах. Аналіз таких практик показує, що їх застосування дозволяє не лише підвищувати рівень комунікативних компетенцій (соціальних, професійних тощо), а й формувати у школярів та студентів уявлення про норми соціальної поведінки, світоглядні позиції тощо. У більш широкому сенсі такі практики не лише сприяють соціальній адаптації та самореалізації людини, а й впливають на формування сучасної соціальної реальності.

The purpose of the study is to comprehend the socio-philosophical foundations and assess the effectiveness of the use of theatrical play elements in educational practices. The research methodology is based on the methods of sociocultural analysis in the framework of the concept of theatricality of socio-communicative manifestations of culture. This concept allows in the process of understanding the essence and forms of social reality to combine the two driving forces of culture communication and theatricality of being. It is this combination that is observed in educational and socio-educational practices aimed at the formation or improvement of social communication skills. In social education this approach is implemented through the activities of animators who introduce children to new cultural values, social norms, etc.; in training through the development and implementation of role-playing methods in the study of foreign languages, special disciplines at universities. An analysis of such practices shows that their use allows not only to increase the level of communicative competencies (social, professional, etc.), but also to form an understanding of the norms of social behavior and worldview positions among school-children and students. In a broader sense, such practices not only contribute to social adaptation and self-realization of a person, but also influence the formation of modern social reality.