Аннотация:
У сучасному світі енергоємність розглядається як один із найбільш впливових чинників конкурентоспроможності. У зв‘язку з цим як державна, так і регіональна політика економічного розвитку має бути орієнтована на посилення раціонального й ефективного використання енергоресурсів, тобто включати окрему складову – політику енергоефективності, заходи якої реалізовуватимуться одночасно в енергетичній, економічній та екологічній площині й стосуватимуться, насамперед, енергозбереження, техніко-технологічної модернізації та екологізації національного виробництва.
З огляду на відмінність понять «енергоефективність» і «енергозбереження» слід зазначити, що поняття «енергоефективність» відображає якісну характеристику техногенного базису у сферах виробництва та споживання енергоносіїв, тобто його спроможність досягати скорочення витрат ПЕР на виробництво продукції і зменшення обсягів забруднення навколишнього середовища. Поняття «енергозбереження» характеризує результативність дій зі зниження кількісних параметрів взаємодії (енергоспоживання) системи елементів національної та регіональної економіки. Загалом політика енергоефективності ставить за мету досягнення якісного стану економіки, що відображається в зростанні рівня енергоефективності і на початкових етапах потребує реалізації потенціалу енергозбереження.
Важливість питань, пов‘язаних з енергоефективністю, підтверджується тим, що вона лежить в основі Європейської стратегії «Європа 2020», спрямованої на створення умов для забезпечення сталого зростання та розвитку національних економічних систем. Ефективне використання енергії – один із найбільш економічно ефективних способів підвищення енергетичної безпеки (економічний аспект) і скорочення викидів парникових газів та інших забруднювальних речовин у довкілля (екологічний аспект). тже, у межах згаданої стратегії ЄС ставить за мету скоротити споживання первинних енергетичних ресурсів на 20% до 2020 року (Europe, 2010).
